Ювілеї. Життя, гідне поваги

Чарівний серпень дарує нам врожай яблук, винограду, смачних ягід та соковитих овочів, наближуючи нас до осені - пори спокою й підсумків. Така пора настала і в житті неординарної, працелюбної, сильної і красивої жінки – Фроленко Ольги Олександрівни, мешканки села Костянтинопіль, що все своє життя присвятила землі і людям. Чи багато знайдеться жінок, які однаково успішно могли бути головою колгоспу і директором школи, керувати колективами чоловіків-землеробів і жінок-педагогів, знаходити спільну мову з дітьми як вчитель хімії і з землею як агроном. І в будь-якій справі – досягнення і визнання.

Починався трудовий шлях випускниці Олексіївської школи після закінчення Херсонського сільськогосподарського інституту ім. І. Д. Цюрупина в МТС с. Костянтинопіль на посаді агронома. Ні важкі чоботи на ногах, ні палюче сонце, ні сухий вітер, ні холодний дощ не лякали молодого спеціаліста. Всі сили віддавала роботі, ніколи не зупиняючись на досягнутому. Коли в школах ввели новий предмет – виробниче навчання, Ольгу Олександрівну запросили викладати тракторну справу, тваринництво у Костянтинопільській школі. Нова професія захопила, сподобалось працювати з дітьми, проводити досліди… Усвідомлюючи всю відповідальність роботи вчителя, зробила наступний крок -- з однорічною донькою на руках вступила до Луганського державного педагогічного інституту ім. Т. Шевченка, викладаючи між сесіями хімію.

Робота в школі дала розуміння головної істини життя: кожна людина – це особистість, і до неї потрібно ставитися так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Ніби й нескладна наука, але оволодіння нею дозволяє завжди бути на висоті, мати повагу в колективі і, як результат, успішно виконувати виробничі завдання. Саме тому, відзначивши її працелюбність, відповідальне ставлення до роботи, організаторські здібності, на колгоспних зборах  у 1964 році Ольгу Олександрівну обрали головою колгоспу ім. Мічурина. І не помилились: за 10 років головування побудовано дитячий садок, молочнотоварну ферму, прокладено дороги до ферм, обладнано тік; у колгоспі розводять вівці, птицю. І, звичайно, опікуючись долею своїх учнів, не забувала про школу. Доклавши величезних зусиль, подолавши  чимало юридичних, бюрократичних, фінансових перепон, домоглася побудови у 1967 р. в с. Костянтинопіль нової двоповерхової школи, яка вже в лютому 1968 року привітно розчинила свої двері для дітей села. І не тільки побудувала, а з 1977 до 1982 року очолювала педагогічний колектив,  після чого пропрацювала в ньому вчителем хімії аж до виходу на заслужений відпочинок. Обладнала кабінет хімії, який на той час був визнаний  кращим у районі. 

Багато чого можна згадати з огляду на поважний вік ювілярки. Проте, життя запам’ятовується не датами, а подіями – яскравими, захоплюючими, сумними й радісними. До сьогодні спалахують сяйвом її очі, коли розповідає про буханець хліба, який випікала з нагоди приїзду до обласного міста Л. Брежнєва. Хліб випікся на славу, такий великий, що довелося піч розбирати, аби витягти. І був того вартий – генсек настільки розчулився, що цілував руки, які той хліб випікали. А наша героїня до сьогодні зберігає сукню-вишиванку, в якій зустрічала високого гостя.

В народі кажуть: по праці – й честь. За свою багатолітню роботу Ольга Олександрівна Фроленко удостоєна державних нагород, серед яких ордени «Знак пошани» і «Трудового Червоного Прапора», медаль «За доблесну працю», Грамота Міністерства Освіти УРСР та Республіканського комітету профспілки працівників освіти, звання «Відмінник освіти УРСР». Зараз Ольга Олександрівна на заслуженому відпочинку. За плечима – довге, цікаве, часами важке життя, протягом якого працювала, вчила, будувала. І вчилася сама. Плодами праці покоління Ольги Олександрівни користуємося ми і сьогодні, будуть вдячні їм і наші нащадки. Тому від щирого серця бажаємо цій чудовій жінці міцного здоров`я, благополуччя, душевної рівноваги, турботи рідних і близьких. І довгих років на радість землякам!

Фото: