22 червня –День скорботи і вшанування жертв війни в Україні. З перших годин війни

Рано-вранці теплого недільного дня 22 червня 1941 року війська фашистської Німеччини віроломно напали на територію Радянського Союзу. Через декілька годин про це з повідомлення радіо з болем і жалем дізнались всі громадяни великої країни. А перші ж удари ворога безпосередньо відчули на собі воїни Червоної Армії, які захищали державний кордон від Чорного моря до берегів Північного Льодовитого океану. В їх числі було і чимало уродженців тодішніх Великоянисольського і Старокерменчицького районів – і тих, що проходили тоді строкову військову службу і тих, що були професійними військовослужбовцями. Вже в перші години війни радянські бійці показали свою воїнську стійкість, даючи гідну відсіч нападникам. У складі гарнізону прикордонної Брестської фортеці, який тримав оборону протягом місяця,  воював червоноармієць Ф. І. Бабич із села Олексіївка. Там же недалеко наземні війська Червоної Армії від нальотів ворожої авіації захищав сержант М. Г. Кравченко із села Андріївка. Зайняте німцями в перший день війни прикордонне місто Перемишль вже наступного ранку було визволене радянськими воїнами  і утримувалось ними протягом тижня. В цих боях брав участь і прикордонник червоноармієць А. А. Пасхалов із Великого Янисоля. На західному кордоні і поблизу нього служили і згодом також вступили в бойові дії артилеристи старші лейтенанти П. Д. Каралі з Константинополя і П. Ф. Хорош з Великого Янисоля, червоноармієць І. М. Бережний з села Андріївка-Клевцево, сержант П. С. Литвиненко з Воскресенки, червоноармієць С. К. Дрюк з Олексіївки, піхотинець червоноармієць М. Г. Бережний з Андріївки-Клевцево та інші.

По різному склалися фронтові долі наших земляків, що прийняли перші найбільш вразливі удари ворога на себе. Деякі з них загинули в перші ж години і дні війни, деякі віддали своє життя пізніше на різних ділянках і в різних місцях радянсько-німецького фронту. Та були й такі, кому пощастило через чотири роки зустріти Перемогу, в тому числі у столиці поверженої Німеччини, і навіть залишити свій напис на стіні рейхстагу.    

   Не залишились осторонь всенародної біди і на їхній малій батьківщині. З початком війни, яку потім назвали Великою Вітчизняною, тут провели значну роботу по мобілізації сил на відсіч ворогу. В перші два місяці були призвані в діючу армію і добровільно поповнили її  ряди близько 3, 5 тисяч наших односельців з різних галузей народного господарства. На місця працівників сільського господарства, що стали до лав захисників Вітчизни, прийшли жінки, підлітки. Вони самовіддано докладали всі свої сили, щоб  зібрати якомога більший врожай сільськогосподарських культур. Пізніше для боротьби з можливими ворожими диверсантами були створені винищувальні загони. З місцевих патріотів організували і підпорядкували армійцям партизанський загін, який виконував їх завдання по розвідці. При наближенні бойових дій до наших місць працівники сільського господарства і машинно-тракторних станцій почали відправляти худобу і вивозити техніку у східні регіони країни, де діяв принцип «Все для фронту, все для Перемоги».

Напружені спільні зусилля воїнів Червоної Армії і трудівників тилу впродовж чотирьох важких років все ж привели до успіху і загалом країна, наші сільськогосподарські райони в тому числі, перейшла до відбудови зруйнованого окупантами і важкої, непростої, але вже мирної праці на благо людей.

А. Бобир