29 січня – День пам’яті Героїв Крут. Бій за майбутнє України

Пройшло багато років від дня цієї символічної дати, але ми і досі шануємо тих, які полягли за нашу свободу. Зараз,  живучи у вільній незалежній державі, ми маємо відроджувати і поновлювати ідею української національної єдності і пам'ять  загиблих у нерівному бою за незалежність  України.

Не оголошена війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки розпочалася в грудні 1917 року. Своїм “ Маніфестом до українського народу”  Ленін  дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України. На кінець 1917 року більшовицьку владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ.  Наступ на Київ більшовики вели двома групами: перша по залізниці Харків – Полтава – Київ, друга у напрямку Курськ – Бахмач -  Київ.  Було забезпечено вирішальну перевагу в силах та засобах.  Російські більшовицькі війська діяли рішуче і нещадно, прагнучи деморалізувати недруга. Перед захопленням Полтави Михайло Муравйов оголосив:“ Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії”. Чим ближче наближалися червоні до Києва, тим  жорстокішими ставали методи ведення війни. Керівники Української Центральної Ради в 1917 році, діючі за популярними  на той час гаслами, вважали, що регулярна армія є пережитком старого ладу і перешкоджали створенню  дієздатної української армії. Всі спроби організації та самоорганізації Українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч  боєздатних козаків у регіонах.  Чи не найголовнішою вадою тодішнього національного державотворення стало те, що в Україні не було організовано органів внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді. Тим часом на столицю було спрямоване вістря армійських груп. Московський загін особливого призначення під командуванням А. Знаменського зайняв Глухів і Кролевець, а частина Р. Берзіна – Бахмач і Конотоп. У Бахмачі всі три армійські групи – Берзіна, Знаменського, Єгорова з’єдналися під загальним  командуванням М. Муравйова. Залізничний шлях зв’язував Бахмач з Києвом. Саме вздовж цього  шляху і розвинули наступ об’єднані більшовицькі сили.

 Українські війська  почали оборонятися, війська розташувалися на фронті довжиною 3 км і були готові до оборони.  Їхній штаб перебував  в ешелоні, що стояв неподалік від станції Крути. Українські позиції, винесені на кілька сотень метрів від станції Крути в бік станції Пліски, були  добре  підготовлені до оборони. Похмурим ранком  29 січня приблизно о 9-й годині  почався бій. Перші атаки червоногвардійців і матросів відбили юнкера, які діяли на правому фланзі, обороні допомагав бронепоїзд під командуванням сотника С. Лощенка.  Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики уперто просувалися вперед. Близько  12-ї години червоні почали наступ на Студентську сотню, бій тривав кілька годин, українські війська несли втрати, закінчувалися набої. Під  натиском переважаючих сил ворога сотник Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону.  Сотник Омельченко спробував спочатку  відігнати ворога багнетною атакою, але червоногвардійці оточили студентів, гімназистів-старшокласників і військових студентів, та вступили в  нерівний бій. Близько 17-ї години зібралися всі підрозділи, не вистачало лише студентів, які стояли найближче до станції, їх чекали, але марно. Відступаючи, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже заняту червоними, і потрапили у полон. Можливо, вони не знали, що станція зайнята ворогом, можливо, заблукали в темряві.

Бій під Крутами був запеклим і кровопролитним.  Просування військ на Київ затрималося  на кілька днів.  Червоні були приголомшені таким відчайдушним опором необстріляної молоді і жорстоко помстилися їй. Командувач П. Єгоров  наказав розстріляти 27 студентів  на подвір’ї станції Крути. Тіла розстріляних студентів перевезли до Києва, де поховали на Аскольдовій горі. Молодий поет Павло Тичина написав про цю трагічну подію вірш  ” Пам’яті тридцяти”.

Крути увійшли в історію України як символ національної гідності. Наше молоде покоління мусить знати, поважати,захоплюватися та пам’ятати  подвиг української молоді в далекому 1918 році.

Підготувала  вчитель історії  Краснополянської ЗОШ І-ІІ ст.

К. Тягниєнко.

(095)5682026