Ювілей. Від доброї гілки…

Цьогорічний липень став для Раїси Михайлівни Тунік, жительки села Константинопіль, ювілейним: їй виповнилося дев’яносто. Того святкового дня до її оселі завітали сільський голова О.Куропятник, керівник первинної ветеранської організації Т. Чебаненко, голова і секретар районної ради ветеранів В. Тараш та В. Борисова.  Всі вони побажали ювілярці здоров’я, миру, добра, вручили квіти та подарунки.

НАРОДИЛАСЯ і виросла Раїса Михайлівна в селі Олексіївці, в селянській родині. Від батьків успадкувала любов до праці, знала будь-яку роботу – в хаті, у дворі, на городі… Як кажуть в народі, «від доброї гілки і добрий пагонець вийде». Отак і у неї: все, чого навчилася в дитинстві, згодилося у подальшому житті. А воно, як, власне, і у всіх людей її покоління, складалося ох як не просто. Голодні тридцяті роки минулого століття, війна, повоєнна розруха, голод другої половини сорокових, відбудова зруйнованого війною…І робота – тяжка і виснажлива.

На довгому віку довелося працювати і в сільському господарстві – на молочнотоварній фермі, в польовій бригаді, -- і в сільпо, і в шкільній їдальні. Та на труднощі Раїса Михайлівна не нарікала ніколи, всі життєві виклики приймала достойно, пам’ятаючи, що найголовнішими цінностями в житті є родина, діти та добрі стосунки між людьми. Саме тому й поважали її односельчани -- за чуйне серце, доброту і повагу до людей.

Дуже трепетно розповідає Раїса Михайлівна про свого чоловіка, Федора  Васильовича, теж уродженця Олексіївки, який трудився спочатку бухгалтером в колгоспі, а згодом –теслею, яким, за свідчення односельчан, він був від Бога. Багато виготовлених його руками речей з дерева і сьогодні служать людям. А для Раїси Михайлівни  упродовж всього життя він був опорою, другом і порадником. Виховали разом трьох дітей, які подарували шестеро онуків та восьмеро правнуків. На жаль, Федір Васильович вже пішов з життя, як і багато інших близьких і рідних людей, з якими минали її роки і спілкування з якими їй дуже не вистачає.

Раїса Михайлівна і сьогодні, у свої дев’яносто, багато працює, тримає і дім, і подвір’я в ідеальному порядку. Про себе говорить так: «Тримаюся у цьому житті турботою дітей та онуків. А ще – волею Господа. Він бачить, що я люблю людей і люблю трудитися, і дає мені сили».

До цих слів важко щось додати. В них, мабуть, і є найбільший сенс і найбільша правда, які варто всім нам усвідомити. Тож спасибі Вам, Раїсо Михайлівно, за життєву науку, за мудрість, за відданість сім'ї і любов до людей. Нехай милосердний Господь посилає Вам сил і здоров’я на довгі-довгі роки, а приклад Вашого життя надихає всіх, кого зводить з Вами доля.

Г. ЧЕРДАКЛІ.