Вірші поета Юхниці Євгенія

Заморозило сходи і куряву.

От і оченьки в паморозь щуримо:

Зупинилась бабуся, бо ковзає.

Пішаки, театральними позами,

Рукавичками – до арматурин,

За автівки, зненацька, тримаються,

А ті, інколи, пікають цяцьками.

…От би, біля кав’ярні вдалося -

Нас з колесами припаркувати

І смаколиком здобним і млостим

Заїдати ковзкі льодо-скати.

* * *

Мій кіт у змові з січнем незимовим

Про щось муркоче.

Він сонячні промінчики собі замовив

І мружиться охоче.

… Кажуть: тепло на сьоме –

У квітні намерзнемось.

Але котик невтомний -

Над батареєю, допоки стемне,

А потім, до когось - під ковдру:

…Й не вірить народним некітським прикметам.

* * *

Не покидає сніг гігантський Київ,

І ніжки втеплені киян

То оминають кучмові навійки,

То поринають в пух-лавсан.

…Ми рік чекали бульбашного снігу,

Але у лютому, вже тепле сонце - ліки.

…Прозоре морозне блакитне повітря,

А дихаєш - голочками наче, й сидром.

* * *

Над країною теплішають  сніги.

І надійність проявляється у людях,

Де не смітяться відносини й ставки,

Й зразу видно – що і з ким надалі буде.

…Але інколи насунеться   щемке:

От навіщо знати мені те майбутнє,

У якому й так вовтузюся, яке

За усі скарби - змінити б… на щось путнє…

* * *

Сьома ранку. Лютий

Хумхкає снігами.

Вийшов не зітхнути –

Дихати світами.

…Ой, смакую досвід

Вимерзлий, снігастий…

Дихання свободи –

Послугує щастю?