Ювілей. Таке довге життя

Олександра Михайлівна Налбат народилася 1925 року в районному центрі Великий Янисоль у трудовій грецькій родині. Батьки займались домашнім господарством і дівчинка по мірі своїх юних сил допомагала їм, так що змалку призвичаїлася до праці. На початку 30-их років сім’ї довелося перебратися в село Новоочеретувате, де без втрат рідних пережили страшні голодні роки. А ось період репресій завдав горя – двох близьких родичів, простих сільських трударів, відправили кудись далеко, де вони і пропали безвісти. Така доля очікувала і батька, колгоспного конюха, але якось минулося.

Дівчина з Новоояеретуватого ходила до школи у райцентрі і до початку Великої Вітчизняної війни встигла закінчити 6 класів. Після визволення наших місць від окупантів батька призвали до трудової армії для відновлення доріг у Запорізькій області, а Олександра, досягнувши повноліття, поїхала в обласний центр Сталіно до вже літнього дядька. Він був завідуючим великої овочевої бази міськхарчоторгу, яка постачала продукти харчування  діючий армії. Там дівчина пропрацювала декілька років, а повернувшись до Великого Янисоля, стала трудитись в тодішньому колгоспі «Красная Армия», в основному у рільничій галузі.

Пізніше, закінчивши в місті Курахове дворічні курси, Олександра продовжила трудову діяльність у районному комбінаті побутового обслуговування населення. Працювала швачкою, закрійницею понад два десятки років. Була нагороджена медаллю «За трудовую доблесть», відзначалася керівництвом  і іншими заохоченнями, її великий портрет був розміщений на районній Дошці пошани в затишному парку на місці нинішньої центральної площі селища (тепер фотографія знаходиться вдома як пам’ять про колишню самовіддану працю на благо суспільства). Крім того, захоплювалась рукоділлям – вишивала скатерті, штори, занавіски, накидки на подушки тощо, це також нагадує прожиті добрі часи.

Зараз Олександра Михайлівна знаходиться під опікою племінниці і також вже літнього молодшого брата, який живе поруч. Незважаючи на досить поважний вік, довгожителька залишається рухливою, енергійною, цікавиться подіями у країні, в рідному селищі. До праці на  присадибній ділянці її вже не допускають, але від слушних порад не відмовляються. Словом, наша односельчанка і до цього часу зберігає активну життєву позицію, як і належить небайдужому члену суспільства.

А. Бобир