Село на нашій Україні. Времівка та Нескучне: від давнини до сучасності

Села Нескучне та Времівка розташовані поряд. Тому упродовж століть їх об’єднує не лише територіальна близькість, а й людські долі, історичні, економічні, культурні процеси. Вивченням історії Нескучного та Времівки в загальному контексті історії рідного краю займається історичний шкільний музей Нескучненської ЗОШ. Він тісно співпрацює з музеєм-садибою Вол. І. Немировича-Данченка.

Діти разом з учителем історії та правознавства Ізоліною Анатоліївною Мельничук беруть участь в екскурсіях та експедиціях, збирають речові та письмові експонати, зустрічаються з місцевими краєзнавцями, старшими жителями  сіл.

Сьогоднішня публікація розповідає про цікаві сторінки історії сіл Нескучне та Времівка та біографій особистостей, які були з ними пов’язані.

ТЕРИТОРІЯ нашого регіону в XI -XIII століттях входила до складу Половецької землі, про що свідчать кам'яні баби. На цих землях у ті давні часи точилися численні битви.

В епоху козацтві тут утворюються перші пікети-зимівники -- села Андріївка і Олексіївка, а саме козацтво стає найбільш активною частиною населення. З 1651 по 1683 роки спостерігалося найбільш масове заселення степових просторів Слобожанщини і південних регіонів.

У 1802 році було створено Катеринославську губернію, куди увійшла і частина Дикого поля. Губернія мала вісім повітів. Один з них називався Олександрівським, який у 1874 році був розділений на два: Олександрівський та Маріупольський. До останнього відійшло і село Времівка (Крутогорівка).

По камерально - економічному опису Олександрівського повіту Катеринославської губернії від 21.08.1807 року на Крутогорівку припадало 9000 придатних та 100,7 непридатних десятин землі (ймовірно, спадщина колезького радника Тимофія Мироновича Времєва). Цей хутір згадується в документах VII ревізії (1816-1835 рр.) як володіння корнета Олексія Тимофійовича Времєва і сестер його -- дівиць Олександри, Єлизавети і Тетяни. За відомістю Катеринославської губернії на 01.03.1819 року у цьому селі налічувалося 129 душ чоловічої статі та 131 - жіночої.

Родоначальником роду Времєвих був молдавський дворянин Федір Тимофійович Времєв (1680-1744рр), який 1711 року виїхав до Росії на запрошення князів Кантемирових.

Його правнук, воронезький поміщик Тимофій Миронович Времєв, був одружений на двоюрідній тітці убивці М. Ю. Лермонтова, Мартиновій Наталі Олексіївні, а времівські землі одержав у спадок. Доля його склалася трагічно: у 1825 році він був забитий у Москві в будинку Олександра Аляб'єва під час гри в карти, що й стало причиною ув'язнення автора славнозвісного романсу «Соловей».

У середині 30-х рр. XIX століття село Времівка отримує нового власника - поміщика, надвірного радника Акима Яковича Ковалевського, який був одружений на старшій дочці Времєва -- Олександрі. Молодша дочка, Тетяна, вийшла заміж за барона Миколу Васильовича Корфа, а середня дочка, Єлизавета - за Олександра Федоровича Корфа.. У останньої пари 1834 року в Харкові народився син Микола -- майбутній видатний діяч у галузі народної освіти, педагог і методист.

Після 1856 року М.О. Корф, отримавши у спадок від матері, яка померла ще у 1835 році,  садибу у селі Нескучне, залишає кар'єру у С-Петербурзі і переїздить в село, де і розпочинає безперервну діяльність у народній освіті. Він стає першим поширювачем та організатором народної школи, так званої «корфовської тризимки», з одним вчителем.

Він пропагував також організацію недільних шкіл, був прибічником загального обов'язкового початкового навчання рідною мовою.

М.О. Корф був керівником учительських курсів і з'їздів на Херсонщині, в Маріуполі, Бердянську. Його перу належать педагогічні праці і підручники: «Русская начальная школа», «Руководство к обучению грамоте по звуковому способу», «Наше школьное дело», «Наш друг» (підручник перевидавався 12 разів), «Каталог народной библиотеки».

Творчою лабораторією Миколи Олександровича стала школа в селі Времівка, яку він відкрив у 1867 році і тримав під своєю опікою. Вона слугувала для навчання дітей двох сусідніх сіл --  Времівки та Нескучного. До того ж у  Времівській школі для жителів обох сіл він відкрив у1868 році першу бібліотеку. А в 1882 році вона стала окремою бібліотекою для дорослих (з 1998 року носить ім'я барона М.О. Корфа).

З 1872 до 1880 року барон Корф жив у Женеві. Там він створив жіночу школу та написав працю «Історія Сходу, Греції та Риму».

Помер М.О. Корф у Харкові в 1883 році, йому було лише 49 років.

Хазяїном садиби стає чоловік дочки Корфа Катерини, видатний драматург, основоположник російського театру Володимир Немирович -Данченко.

У чергові роковини смерті М.О. Корфа - 13 листопада 1895 року -- відбулося відкриття школи пам'яті М.О. Корфа, на якому були присутні: В.І. Немирович-Данченко та його дружина Катерина Миколаївна, князь А.І. Сумбатов, Х. Д. Алчевська -- керівник приватної жіночої школи у м. Харкові, яка співпрацювала з Корфом.

У 1967 році поряд з історичними будинками була побудована нова двоповерхова школа. Як правонаступниця, вона носить ім'я М.О. Корфа.

БАГАТО важливих сторінок багатогранного життя Володимира Івановича Немировича-Данченка так чи інакше пов'язано з Нескучним -- садибою його дружини Катерини Миколаївни.

Тут, у Нескучному, творчість В.І. Немировича-Данченка досягла апогею. У нескучненській садибі він написав повісті і романи «У степу», «На літературних хлібах», «Губернаторська ревізія», «Пекло», п'єси «Остання воля», «Нова справа», «Ціна життя», «Золото», «У мріях».

У садибі визріває задум провести реформу театру, звідси він відіслав К.С. Станіславському запрошення на їхню історичну зустріч у «Слов'янському базарі», тут отримує дозвіл від А.П. Чехова на постановку п'єси «Чайка».

У 1918 році сім'я Немировичів передала дім та садибу  мешканцям села під школу, і будинок слугував за школу аж до 1967 року. З 1992 року садиба стала музеєм В. І. Немировича – Данченка, осередком духовного розвитку не лише села, а й регіону в цілому.

…Життя садиби, життя сіл триває.

І. Мельничук, учитель історії та правознавства Нескучненської ЗОШ І-III ст. ім. М.О. Корфа.